— Я ПОВЕРНУ ТОБІ ГРОШІ ЗА ТВОЮ ЗІПСОВАНУ СУКНЮ, ДОНЮ, – ОБРАЖЕНО СКАЗАЛА МАМА, – ХОЧ ВОНО І КОШТУЄ БІЛЬШЕ ПОЛОВИНИ МОЄЇ ПЕНСІЇ

— Я поверну тобі гроші за твою зіпсовану сукню, доню, – ображено сказала мама, – хоч воно і коштує більше половини моєї пенсії.
Відсидівши в декретній відпустці, я вирішила зайнятися бізнесом. Відкрила маленький магазинчик жіночого одягу.

-Важко! Не вигідно! – я чула такі слова з усіх боків.
Але я все вирішила, з чоловіком порадилася і він схвалив. На моїй роботі зарплата була така, що сказати соромно. Житло своє у нас є, чоловікові від бабусі квартира залишилася. У нашому місті ціни за оренду високі, але я знайшла прийнятний для себе варіант і поринула з головою в свою справу.
Взяла кредит, оформила папери і тепер у мене відділ в торговому центрі 25 метрів разом з підсобкою. Торгую сама, з ранку і до вечора. З донькою, якій 6-й рік, сидить свекруха.
– Так візьми ти продавцем наречену брата, – говорила мені мама ще 2 роки тому, – Ліза все одно ніде не працює, а тобі буде допомога.
– Мама, – кажу, – я поки працюю майже без прибутку, а Лізі платити зарплату треба. Мені нічим їй платити.
Насправді причин відмови було декілька: і платити дівчині брата нічим, і брати на роботу родичів або майже родичів – провальна справа, та й не особливо Ліза мені подобалася.
– Ось по очах видно, що та ще штучка! – розповідала я чоловікові, – тільки й розмов про те, як би прибутку отримати. Нещодавно розговорилися з нею про те, що знайома попалася на хабарі, так вона і видала: молодець, крутитися вміла, шкода, що попалася.
Але брат Лізу кохав, вони побрались і ощасливили світ маленьким Артемчиком.
– А ми до тебе в гості, – заглянула родичка в мій магазинчик з коляскою, – малому костюмчик купувала, вирішили ми тітку відвідати.
Я полоскотала карапуза, встигла парою слів перекинутися з самою Лізою, як у тієї погляд став скляним:
– Ой, яка сукня! Картинка! Завжди про таку мріяла! А мені на весілля до подруги йти. Мама твоя погодилася нас з чоловіком відпустити, посидіти з онуком.
Вийшла вона з примірочної задоволена, мов слон: влізла в сукню, сидить добре, колір її.
– Скільки-скільки? – перепитала Ліза побачивши цінник, – Очманіти можна!
– Я продам тобі за закупівельною ціною, – сказала я, – дешевше не можу.
– Так навіть за закупівельною, – посмутніла родичка, – у мене таких грошей немає. Звідки у мене в декреті гроші, нам з твоїм братом іпотеку треба платити. Гаразд, обійдуся.
Можливо, Ліза сподівалася, що я їй плаття подарую, але у мене немає можливості робити такі шикарні подарунки. Коли брат з дружиною іпотеку взяли ми з чоловіком на новосілля їх обдарували пристойно, на появу племінника я подарувала коляску хорошу, підносила подарунки і до днів народження, і невеликі презенти до загальних свят. А ось зараз ніяких приводів не було і зайвих грошей теж. Я навіть не кажу про те, що мені від дружини брата у відповідь подарунок був піднесений лише одного разу, до 8-го березня: шампунь і бальзам для волосся. Про інші приводи вважали за краще забути.
Пішла родичка ні з чим. а вже ввечері зі школи мою доньку моя мама привела:
— Ось, дуже давно не забирала, вирішила провідати тебе і з онуко поспілкуватись.
Я ще тоді дуже здивувалась. Моя мама не приймала участі в нашому житті. Брат їй завше улюбленішим був, а тут таке. Ну в підсобку провела їх обох, клієнтку відпустила, і пішли разом додому. В понеділок мама знов онуку привела. Я чесно кажучи була приємно здивована. Невже материнські почуття прокидаються?
А наступного вівторка у мене неприємність.
— Я не візьму цю сукню, – вийшла з примірочної з незадоволеним обличчям клієнтка.
— Розмір не підійшов? – поцікавилась я.
— Ні, – уїдливо відповіла дама, – розмір мій. Але я не маю звички купувати ношені речі!
Поки я, роззявивши рот, очима кліпала, жінка пояснила:
— Спереду пляма, а пахви просто смердять чужим дезодорантом, дивіться навіть плями залишилися!
Я бачила. Вибачившись, червоніючи і бліднучи від думки, що в маленькому містечку втратити клієнтуру і
репутацію – легше легкого, якщо піде слух про те, що мої сукні – ношені, я складала в голові пазли.
— Так, – зізналася мама, – я брала. Ну зовсім Лізі нема в чому йти було. Звідки у твого брата такі гроші на наряди? А воно вже дуже їй сподобалося, вона навіть плакала, що не змогла купити обновку.
— Вона тебе попросила?
— Ну як. Я сама погодилася. Та й діло велике, на один вечір наряд, а таких грошей коштує!
— І що? – з викликом відповіла мені Ліза, – Так всі так роблять! Мені подруга і то сказала, що у зовиці свій магазин, а я переживаю, що носити нічого.
— Я поверну тобі гроші за нього, – ображено сказала мама, – хоч воно і коштує більше половини моєї пенсії.
Гроші за сукню я взяла, плаття віддала мамі. Нехай хоч дарує його Лізі, хоч підлоги ним миє. Тут же подзвонив брат, який закидав мені ледь не те, що я без хліба залишаю рідну матір.
— Ну так віддай мамі гроші за сукню, яку так хотіла твоя дружина, що навіть підбила свою свекруху на шахрайство (крадіжкою я це називати не стала), – кажу, – чому я повинна без своєї згоди оленем бути?
— Не доведеться, – похвалився брат, – мама вже подарувала його Лізі. Але ти вчинила непорядно.
Це я непорядно вчинила? Він серйозно? Тепер у мене по відношенню до власних родичів санкції: в магазин вони не вхожі.
– Навіть, якщо вони щось захочуть купити? – запитує чоловік.
– Нехай купують в іншому місці, – відповідаю, – гроші я повернула, а родину, здається втратила остаточно.