Я доглядала бабу Гасю, поки вона хворіла. Ми навіть зблизились. Але потім до мене дійшло – вона мене використовує

Розкажу вам історію про свою стареньку сусідку бабу Гасю. Якось вона занедужала. Її дочка з чоловіком і дітьми давно переїхала в місто, за години дві від нас. І забрати стареньку до себе їм ніяк би не вийшло. В них лише одна кімната, ще й немовля на руках.

Тож ніхто крім мене за нею не дивився. Вийде Гася на подвір’я, підійде, упреться об паркан і гукає мене:

– Галинко! А сходи мені по хліб та масло в магазин. І ще в аптеку забіжи. А потім водички мені набереш. – добрий голосом промовляла жінка.

Я не могла відмовити їй у допомозі. Хоча і за своєю господаркою і домом ледве встигала. Вона все-таки у поважному віці.

Мене навчили ставитися до старших з повагою. І от вона захворіла аж на два тижні. Я щодня бігала біля неї.

День за днем і баба Гася одужала. За той час ми навіть трохи зблизились. Вона все питала як в мене справи, як чоловік, діти. А потім до неї навідалась дочка зі своєю сім’єю. Вони запросили мого сина в гості, бо наші діти любили разом гратися.

Минає дві години. Мій Олежик повертається якимось засмученим:

– Щось сталося? Ти чого такий кислий? Посварилися?

– Мамо, я прийшов, коли вони всі сиділи за столом, обідали. А мене не покликали, я почекав на дворі. А потім Віталік вибіг з мискою малини й полуниці. Сказав, що то бабуся для нього назбирала і не дав мені жодної ягоди. – відчайдушно розповів син.

Я сказала сину, щоб більше туди не ходив. Дочка баби Гасі гостювала там цілий тиждень. Одного вечора я помітила, як вони влаштували на подвір’ї пікнік. Смажили шашлик, запікали овочі. Аромати такі стояли, що слина сама виступала з рота.

А мені навіть шматка не запропонували, бачили ж, що я вдома, могли хоча б з ввічливості запросити й подякувати, що допомагаю їхній матері. Наступного дня дочка поїхала додому. Баба Гася дочекалася пізнього вечора і знову стала мене гукати.

– Галинко! А сходи но бабі в магазин. А то в мене олія закінчилась, ні краплиночки не буде.

– Я втомилась, у магазин не піду на ніч гляди. Треба було свою дочку попросити, поки вона тут полуницю їла! – відрізала я як на одному подиху.

З того часу баба Гася більше зі мною не говорить і нічого не просить. У мене немає на неї образи, це ж стара людина. Просто я не записувалась бути її служанкою, я ж сама запропонувала свою допомогу. Я до неї зі всією душею, а вона до мене, як належне! Геть не цінувала мого добра.

А ви б пішли на моєму місці?