Дізнався про зраду дружини і вирішив по-чоловічому провчити обох – тепер у нашій сім’ї нові правила

Мені здається, що шлюбу після зради не існує. А якщо люди продовжують жити разом, то ні про яке кохання йтися не може. Відтепер ви чужі одне одному, а співіснуєте тільки заради дітей. Тільки їм ви досі щось повинні. А про стосунки можна навіть забути.

Я допустив цю ж помилку. Прикро, що осяяння прийшло до мене так пізно. У шлюбі з дружиною ми вже 17 років. У нас є двоє неповнолітніх дітей. До певної миті все було чудово. Власне, жінка добре вміла брехати і приховувала від мене роки зради. А я їй сліпо вірив.  Аж доки сам не застав на гарячому. Спала вона зі своїм начальником. Це був важкий удар для мене. Справді. Я її щиро кохав. Але після того навіть думати не хотів, що мав щось із цією повією.

Це питання я вирішив по-чоловічому. Її коханця бив за всіх, так, що кулаки собі переламав.

Ще разом із ним у лікарню потрапив. Схоже, не тільки з моєю жінкою він спав, бо весь офіс чув, за що цей красень отримував, але ніхто навіть не спробував заступитися. Тільки моя дружина у паніці викликала поліцію.

До суду на мене горе-зрадник не подав. Уже боявся зі мною зв’язуватися.

Зі своєю дружиною я теж провів «виховну» роботу. Дітей відвезли до моїх батьків, приїхали додому і почалося. Ні, розмовами не обійшлося. Довелося так само на кулаках показати, як мені боляче знати, що живу зі зрадницею Ось так і вчив її, як-то кажуть, батьківщину кохати. Вона літала по всій квартирі, плакала, скиглила, але я не шкодував.

Зранку кинув їй тазик з ганчіркою і змусив вилизати всю квартиру. Тоді приказав готувати сніданок та обід. Ні слова більше мені не сказала, просто мовчки робила те, що я казав.

Перший час так і жили: найменше невдоволення чи брикання — все, діти до бабусь і дідусів, а ми починаємо по новій: ремінь, кремінь, вперед, вчитися вірності та відданості. Як у собак.

Жити стали за новим порядком: заборона спілкування з подругами, ніяких соц.мереж, гроші тепер заробляв тільки я.  Її турботи тепер тільки дім та діти. Про коханця я більше нічого не чув. Наче втік кудись чи що.

Ось так я мучився стільки років.

Що ми маємо зараз? Потроху перевчаємося. Діти виросли і все розуміють.  Особливо не перечать та не опираються. Їх я й пальцем ніколи не чіпав. Усе тільки для них. Тепер у сім’ї гармонія та порядок. Хоча прикро, що тримається цей шлюб на волосині.

Втім, зраді немає виправдання. Не знаю, що будемо робити далі. Діти йдуть в інші міста на навчання. Чи є нам сенс досі триматися разом? А раніше ж життя б за неї віддав.

Ось так помилка моєї жінки зламала цілу сім’ю. Ви можете сприймати це як хочете, але я винним не почуваюся. Вважаю, що взагалі непогано перевиховав дружину. Так з кожним зрадником потрібно робити!

Чи схвалюєте ви дії чоловіка?

Можливо, він перегинає палицю?