Не хочу повертатися на Україну, хоча у мене там родина. Адже знайшов своє справжнє щастя на чужині

Ми з дружиною прожили в шлюбі 20 років. У нас були нормальні стосунки. Можливо, навіть зразкові. Для оточуючих ми були прикладом для наслідування. На усі компліменти у нашу сторону ми лише сором’язливо усміхалися.

У нас двоє дітей. Син закінчує школу. Він дуже близький з матір’ю, а дочка-першокласниця завжди була ближчою до мене.

Ми завжди жили в достатку. Грошей вистачало навіть на відпочинок закордоном. Моя дружина, Уляна, сиділа в декреті і займалася вихованням дітей. Тим часом я працював на будівництві. Поки була робота в нашому місті, то залишався вдома, а коли ні – їздив на заробітки в Польщу. Там я ніколи не задумувався про інших жінок, адже понад усе кохав свою законну дружину.

Хоча її зовнішній вигляд після двох вагітностей змінився, але я все одно захоплювався її характером і поглядами на життя.

Однак минулого року все змінилося. Я вкотре поїхав на заробітки і зустрів там іншу жінку. У нас спалахнуло кохання і зав’язалися стосунки. Оксана була старшою від мене на два роки. Вона показала мені якесь зовсім інше життя і воно мені сподобалося.

Мені більше не хотілося повертатися до своєї сім’ї. Я не телефонував до дружини і не відповідав на її дзвінки.

Друзі, які працювали зі мною, розповіли Уляні про нову жінку. Вона вирішила, що повинна спробувати врятувати наші стосунки, тому вирушила в Чехію. Звичайно, що мене про приїзд не попередила. Вона появилася на порозі саме тоді, коли Оксана була в мене.

Дружина пильно подивилася на неї і сказала:

– Я не бачу в ній нічого особливого. Що ти в ній знайшов?

А я не знав, що відповісти. Мені просто хотілося бути з нею поруч. Зараз ми з Оксаною жили на орендованій квартирі.

Уляна не могла повірити, що я так з нею вчинив. Вона повернулася додому, але все ж дала мені останній шанс. Сказала, що готова все пробачити заради дітей та сім’ї. Та чи варто продовжувати стосунки, в яких немає любові?

Інколи я згадую про своїх дітей і розумію, що не можу без них жити. Але й Оксану відпускати не хочеться. Вона, до речі, не наполягає, щоб ми сходилися. На її думку, дітям я потрібніший.

Мені важко зробити вибір, але дітей я точно не кину напризволяще.

А що б ви могли порадити чоловіку у цій ситуації?