Андрій Вже Збирався Спати, Коли Подзвонила Сестра. – Приїжджай, Мами Не Стало, – Тихо Сказала Катя. Вранці Андрій, Приїхали До Батьківського Будинку. Попрощалися З Матір’ю, Провели В Останню Путь. – Все, Сестро. Матері Тепер Нема. Вам Теж Пора Додому Їхати, – Сказав Андрій. – Ти Про Що? – Здивувалася Катя. – Ми Ж Тут Живемо. – То Ти Ще Не Знаєш?! – Сказав Андрій І Витягнув З Сумки Якісь Документи. Катя Глянула В Них І Розсміялася. Андрій Здивовано Дивився На Сестру, Не Розуміючи, Що Відбувається

Микола та Рита прожили щасливе життя разом. Золоте весілля відзначили. Діти, онуки та навіть правнучка були на урочистості. Через три роки після золотого весілля Рита втратила свого Миколу. Попрощалися з Миколою, а Маргарита злягла. Спочатку в палаті лежала, а потім додому відпустили.

– Якщо ваша мама не захоче викарапкатися, то готуйтеся до найгіршого. За нею потрібен постійний догляд та режим. Гуляти обов’язково, – сказали їм під час виписки.

Привезла Катя маму до батьківського дому. Брату Андрію зателефонувала, той приїхав.

– Треба вирішувати, що робитимемо. – сказала вона, – давай по черзі. Спершу я її до себе візьму, а потім ти. На місяць, на два, на півроку? Говори як тобі зручніше. Ну і ми приїжджатимемо.

– Мені треба з дружиною порадитись. Ні. Давай краще спершу я її до себе заберу. І питати у дружини не буду. На місяць. А потім вирішимо.

Андрій відвіз матір до себе. Як сказав на місяць. Катерина дзвонила братові та матері. Андрій запевняв, що все гаразд. Але в словах матері радості не відчувалося, хоч вона й говорила, що все добре, але щось не домовляла.

– Мамо, ще трохи. Я за тиждень приїду. Саме Олексій з відрядження повернеться. Ми й приїдемо.

За тиждень приїхали Катя з Олексієм. Рита зраділа. Катя помітила, що вона виглядає – не дуже.

– А що ти хочеш? Нездужає мама, недовго їй залишилося, – Андрій не вибирав слова і говорив просто при матері. – Мовчить все, думає. Додому вона хоче, а не до вас. А там тільки одне.

– Ну ти взагалі! Як таке можна говорити прямо при мамі.

– А що такого? І взагалі, що її возити туди-сюди за 300 км. Нехай тут живе.

– Ні, я поїду з дочкою, – відповіла мати.

– Збирайся, мамо, у нас краще буде. Пирогів твоїх хочу, – сказав Олексій тещі.

– Які пироги? Ти сам не бачиш? – Андрій махнув рукою у бік матері.

Речей у Рити було небагато, тільки найнеобхідніше брали тоді з дому. Деякий одяг та фото Миколи.

У машині Рита раптом заговорила.

– А я й справді додому хочу. Треба Миколу відвідати. Прибрати на могилці.

– А ми зараз і заїдемо, – сказав Олексій.

– Дякую. А то Андрія скільки не просила, все йому ніколи. Та й далеко.

Поки Маргарита розмовляла з чоловіком біля його пам’ятника, Олексій та Катя теж говорили. Жили вони у місті, але село матері було за 50 кілометрів. Вирішили, що Катя тимчасово переїде до неї. Діти вже дорослі, а Катя візьме відпустку за свій рахунок, а далі як вийде. Грошей Олексія їм вистачить, та й заощадження є, на дачу збирали.

Матері розповіли про свої плани. А вона не дуже й зраділа, голову опустила та заплакала.

– Мамо, в чому річ? Давай тоді у місті жити.

– Я з іншої причини. Адже я заповіт написала. На Андрія. Наполіг він, що все синові має бути. Щодня говорив. Як тепер до рідного дому їхати.

– Так заповіт не означає, що будинок одразу його. Ми поки що житимемо там. Я з тобою залишусь.

– Катя намагалася підбирати слова.

– А як ви?

– Мамо, не хвилюйся. Ти нам потрібна, а не дім. Живи собі. – Вставив своє слово зять.

Залагодивши всі справи в місті, Катерина поїхала з матір’ю до села. Олексій у чергове відрядження. Весна пішла на користь Маргариті. Їй стало краще, одразу з’явилися справи.

– Зелень треба посадити і картоплі небагато. У Андріївни насінева завжди є.

Спочатку вона більше командувала, а потім і сама за справи взялася.

А коли почула про приїзд зятя, пироги затіяла. Пироги вдалися на славу. Зять їв та нахвалював.

– Гарні пироги.

– Пироги гарні, тільки піч ремонту вимагає, – сказала Катя.

– А ми все відремонтуємо. І піч, і будинок. Ганок би новий і паркан хороший. Мамі ще жити та жити.

Маргарита посміхнулася словам зятя, а сама згадала про заповіт на сина. Треба щось думати.

Минув ще рік. Андрій дзвонив, питав про здоров’я матері, але до себе не кликав.

– Та все по-старому. Так само, – відповіла мати.

Ще за рік він приїхав, не витримав. Захотів на своє майбутнє господарство подивитися та прицінитися. Будинок йому був не потрібен, а ось гроші – так.

Дуже здивувався, коли його мама з пирогами на столі зустріла. Та й вигляд у неї був дуже гарний.

– Катя, молодець. Навчилася пироги пекти. Прямо як мама.

– Так мама і пекла. Мені до її пирогів далеко.

– Паркан дивлюся новий поставили. А що такий маленький? Потрібно було високий, щоб не видно нікому було.

– А навіщо високий, у нас секретів немає. У всього села такі.

– А гараж навіщо знесли? Без гаража не діло, треба збудувати.

– Завтра бригада приїде, поставлять, – спокійно відповіла Катерина. А сама подумала, добре, що Олексія немає, він би Андрію все «пояснив»

– Ось це правильно! – Андрій вже подумки потирав руки. Вартість спадщини зростає.

– І льох заразом новий зроблять. В них там акція. – продовжила Катя.

Андрій ходив ділянкою. Велика теплиця, нова. Грядки як за лінійкою. Красиво. Нехай попрацюють, а потім він все це отримає. Почав навіть у своїй голові прикидати наскільки спадщина збільшиться. Гараж. Адже від батька залишилася машина, а він і забув. Треба щось придумати. Андрій поїхав.

Говорити що заповіт, вже просто непотрібний папірець, Катерина йому не стала. Рік тому Маргарита сама знайшла нотаріуса і написала дарчу на будинок. Тепер все належить Катерині та Олексію. Мама залишила для сина тільки машину, як не як, а син.

Андрій приїжджав майже щороку. Дивувався здоров’ю матері. Їв її пироги та оглядав “свої” володіння. Іноді він по-господарськи робив зауваження.

– Не завадило б вікна поміняти. Та й дах під шифером – минуле століття.

Те, що в нього на руках є заповіт, він мовчав. Катерина, коли він мовчить, вирішила теж нічого не говорити. Та й матері спокійніше.

Якось він приїхав і з порога заявив:

– Мамо, мені машина потрібна.

– Потрібна, то забирай. Мені без потреби, а в Олексія своя є. Треба було одразу забирати.

– Зате мені потрібна. Я вже домовився, миттю переоформлять.

Радісний Андрій поїхав. Машина була, хоч і стара по роках, але двигун працював добре і вигляд у неї був пристойний.

– Ось і забрав свою частину майна, не дочекався коли мене не стане. Але ж трохи лишилося, – сказала Маргарита.

– Мамо, перестань. Які твої роки?

– Відчуваю я. Кличе мене Микола.

Маргарити не стало за місяць, тихо пішла, уві сні. Дочекалася зятя з відрядження. Як завжди, пироги пекла для нього. А вночі пішла. Миколу свого пережила на сім років.

Андрій приїхав із дружиною та сином на новій машині. Катерина навіть питати не стала, здогадалася, що батькову продав.

Попрощалися з матір’ю. Діти Катерини та Олексія поїхали.

– Все, сестро. Матері тепер нема. І вам пора додому.

– Дочекався? – Олексій не зміг промовчати.

– А ось говорити таке, мені не треба! Ти тут ніхто. Я й так довго чекав.

– Олексію, прошу тебе. Не треба. Заради пам’яті матері. – зупинила його Катя.

– Ось, правильно кажеш. Тепер це мій дім.

– Твого тут нічого немає. І не буде.

– А ось це ти бачила? – Андрій махав заповітом.

– Не здивував. Мама не мала майна. Будинок давно вже наш. Так що прибери папірець. Ось документи. Знала, що ти захочеш їх побачити.

Андрій читав документи, порівнював дати. Дружина забирала в нього з рук один папір за одним. А потім кинула їх у піч. Катерина навіть не намагалася її зупинити.

– Це були копії. – Спокійно сказала вона.

– Ох ти і не розумний, – вигукнула дружина до Андрія, – говорила я тоді, що дарну треба оформляти.

– А я тут до чого. Нотаріус матері порадив. А вона послухала.

Сварячись вони поїхали.

Катерина з Олексієм стали жити у селі. Катя була вже на пенсії, та й Олексій перестав їздити у відрядження. Йому сподобалося займатися городом. Міську квартиру здають. Діти та онуки у них часті гості. Дякую мамі, що вчасно усвідомила. А спадщину одержав кожен. Машина теж грошей коштувала. Хоча для Андрія це копійки.